Сергій Льовін

                «Сергій Льовін. Народився 09. 11. 1955 р. у м. Ізмаїл. Входження в літературно-мистецьке життя поета-барда Сергія Льовіна може видатись, на перший погляд, дещо незвичним. Професійно словесністю ніколи не займався, філологічної освіти не здобував. Проте ще з дитинства захоплювався малюванням, складанням віршів, грою на музичних інструментах (акордеоні, гітарі, балалайці).

                У 1980 закінчив із відзнакою Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище. Під час навчання виступав у складі ВІА «Балада» (соло-гітара). Потім були роки служби та навчання у військах, Національній академії оборони України.

                Кадровий військовий, полковник, вірний усе життя армійській службі, він, водночас, ніколи не полишав поезії та музики. Автор трьох поетичних збірок віршів і пісень: «Зажечь рассвет» (Одеса, 2001), «Найти себя» (Київ, 2012), «Життя на зламі» (Київ, 2023). (Друга та третя збірка – українською та російською мовами).

                Проблемно-тематичний спектр творчості Льовіна назагал різноплановий: багатогранність світу, філософські роздуми про вічні проблеми (добро/зло, честь/безчестя, мужність/зрада), армійське буття, сокровенні почуття й переживання. В його ліричних одкровеннях рельєфно прочитуються фольклорно-літературні асоціації. Значний пласт творчого доробку митця присвячено рідним пракореням (Ізмаїлу, Дунаю) та спогадам про дорогі серцю краєвиди. Очевидним є й широкий діапазон тональностей – від романтично піднесеного пафосу, що інколи межує з одописанням, і до позірної заангажованості тривіальними речами та укоріненням у насущну буденність, подекуди із гумористично-жартівливими вкрапленнями. Проте переважно поет виявляє граничну щирість душі, відкритість до світу, до відвертого діалогу з читачем. Тому й закономірним є глибокий ліризм його рефлексій та одкровень, що визначає стильову домінанту творчої манери. Наскрізний імпульс настроєвості віршів повсякчас підсилюється органічним відчуттям ритму, мелодики вислову.

                В особі Льовіна щасливо поєднався хист проникливого лірика й талановитого музиканта. Більшість його текстів покладено на музику самим поетом. Він є учасником, лауреатом та членом журі багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів поезії та авторської пісні. В його доробку чотири студійні («Миражи», «По струне – к сердцу», «Позвольте на Вас наглядеться», «Жизни истоки») і чотири нестудійні альбоми («Наш путь», «Дорисуй лето», «За рюмкой чая», «Ожидание перемен»). На пісні поета знято фільми, відеокліпи, записано теле- і радіопередачі на студіях Києва, Одеси та Ізмаїла («УТ-1», «Гравіс», ЦТРС Міністерства оборони України, «МОРСКОЙ РЕГИОН», студія «БРАВО», Ізмаїльське ТБ, «Українське радіо»). Вірші Сергія Льовіна перекладено українською та французькою мовами, видавалися у багатьох газетах, журналах та поетичних збірках...».

                Із невиданої через повномасштабну війну Росії проти України антології «Трезуб Дуная» російськомовних поетів Придунав’я, серія «Поезія Буджака» (випуск 4)

Творчість Сергія Льовіна

УКРАЇНА ЄДИНА

Від епохи великих князів до космічної ери,

Від Полісся до Чорного моря - омріяний край:

Перехрестя доріг, прихист віри і лаврські печери,

Джерело бунтівного натхнення, бажань водограй.

І куди б не літав я, додому покличуть лелеки,

І яких би не чув, а найкращі є рідні пісні.

Я запрошую друзів з країн і близьких, і далеких

Восени — на врожай, за новим відчуттям — навесні.

Україна єдина —

Це моя Батьківщина.

Від Карпат до Донбасу

Відлік київський часу.

Україна єдина -

Над степами перлина -

Небо навстіж відчинене

І жнивою розчинене.

Я люблю цю нескорену землю й під час непогоди,

Я всі сили віддам, щоб й надалі стояла вона.

І несуть потаємні думки в даль дніпровськії води,

Лине чайка до моря і пісня звучить запальна.

Нас єднає намистом велика козацька родина,

Наші груди наповнює вітер свободи п’янкий.

І цвіте над криницею рясно червона калина,

І рушник кожній хаті дарує свій гомін дзвінкий.

Україна єдина —

Це моя Батьківщина.

Від Карпат до Донбасу

Відлік київський часу.

Україна єдина -

Над степами перлина -

Небо навстіж відчинене

І жновою розчинене.

РОДНАЯ СТОРОНКА

Задремали, разлегшись вдоль речки,

Притомившиеся холмы.

Под лягушачий хор недалече

Куликов зазвучали псалмы.

И укрыло накидкой багряной

Заходящее солнце лесок,

И на травы небесною манной

Пали сумерки, выдержав срок.

Где-то плещется серая утка

И теплом завлекает костер,

Поплавок, в ожидании чутком,

Терпелив и чертовски хитер.

Здесь, у берега, в месте укромном

Нас прикроет высокий камыш.

Накупавшись, о многом мы вспомним

Под ухи ароматную тишь.

Кто расскажет о славной рыбалке,

Что свалилась подарком на днях,

Кто откроет секрет о русалке,

Оказавшейся в чьих-то сетях.

Наши песни звучать будут звонко –

И твориться начнут чудеса.

Сохрани же, родная сторонка,

Наших душ молодых голоса.

1991

МОЯ ВІТЧИЗНА - УКРАЇНА-РУСЬ

Моя Вітчизна - Україна-Русь,

Священна ненька, біль та промінь щастя.

На сторінках життєпису ділюсь:

Я там, де правда, це - моє Причастя.

Я саме з тих, хто був між двох вогнів,

Між берегів ріки, що зветься "Доля",

Бо московит мій батько - тут без слів,

А мати - українка - "Честь і Воля"!

А правда не в просторах, гаманцях, Спотворених анналах та крадіжках.

Вона в Майдану відданих серцях,

В червоних від війни з ордой доріжках.

Вона в подіях княжої доби,

Козацькім дусі, мові солов’їній,

У нашій вірі, правилах ходьби

Без будь-чиїх обмежувальних ліній.

Моя Вітчизна — це межа світів,

Тут навіть в порах року роздоріжжя.

Слов'ян колиска, видатних життів

І всій землі великій вічній збіжжя.

ВІТАЮ, ІЗМАЇЛ

Був колись тут давній Сміл,

А сьогодні Ізмаїл

Простягнув обійми до Дунаю.

По річних в порту гудках

І фортечних воротах

Я його ще здалеку впізнаю.

Князь хоробрий Святослав

В ратних справах побував

І бажав столицю звести нову

В наших сонячних місцях,

Ігор Момот не за страх

А за совість службу ніс військову.

Мчать століття-юнаки

В сіті Сміла залюбки

Повні битв славетних та походів.

Запорожці-козаки

Та дунайці-моряки

Потрапляли всі до них відтоді.

Там, де погляд сушить степ

І рогоз плете свій реп

Прорубав вікно в Європу з півдня

Отаман Іван Сірко,

З часом, московит Тучков

З размахом розширив місто рідне.

Підіймав Свободи стяг

Іпсіланті - мужній знак!

Послужив імперії Суворов,

Котляревський же у нас,

Голос Музи чув не раз,

Відчував і Марса лютий норов.

У міжріччі (кроком руш!)

Висікати іскри душ

Полюбляли (і Буджак не проти)

Як митці своїх країв,

Так й з віддалених країн

Музиченко, Греку, Байрон, Ботєв.

І мене вітають знов

Без обмежень і умов

Купола Покровського собору,

Обійду турецький рів

І запросить в глиб віків

Застара мечеть у косогора.

Гей, на річці, місто-сад

І рибалка, і медбрат,

І моряк, і будівельник краю!

Я оспівую тебе

І у стін твоїх з себе

Капелюх з повагою знімаю.

НАША ОСЕНЬ

Что нам осень подарила

Знаем только мы с тобой –

По ночному Измаилу

Провожал тебя домой.

Звезды падали, сгорая,

И фонарь мигал вослед.

Путь вдоль берега Дуная –

Это путь меж «да» и «нет».

Припев: Ах, эта осень нас с тобой уносит

Туда, где ночью не уснуть опять.

Ах, эта осень нас с тобою просит

Не забывать ее, не забывать.

И лукаво улыбалась

Любопытная луна:

Ей такая роль досталась –

Тайны все хранит она.

Пусть зима, как неизбежность,

Эту осень заметет,

Берегу твою я нежность,

Образ твой во мне живет.

Припев.

1995

ВСЕГДА ВОЗВРАЩАЮСЬ ДОМОЙ

Пусть декабрь перекроет дороги пургой,

А июль крымским солнцем поманит,

Будь у райских ворот я одною ногой,

Но другая сюда перетянет.

Где б я ни был, всегда возвращаюсь домой,

Чтобы Родиной душу наполнить,

Чтоб услышать поющий дунайский прибой

И опять, расставаясь, напомнить:

Припев:

Измаил, я с тобой не прощаюсь навек,

И в любви не иссякнут признанья.

Просто жизнь продолжает свой спринтерский бег,

И я вновь говорю: «До свиданья!»

Что поделать, у каждого доля своя:

Одного держит цепью на месте,

А другого бросает в чужие края

И по письмам дозирует вести.

Вот и мне все покоя никак не дает,

Уж куда только ни засылала.

Но не сладок чужбины искусственный мед –

И опять я твержу все сначала:

Припев.

Здесь от дел и от праздников не устаю,

А дышу – не могу надышаться.

И желанья, и мысли в бессменном строю:

Им в Краю бессарабском – по двадцать.

Отошел от причала, трубя, теплоход,

Чтоб вернуться когда-нибудь снова.

Так и я, отправляясь в свой дальний поход,

Повторяю всегда слово в слово:

Припев.

1995

ТАМ, ДЕ ТРИЗУБ ДУНАЮ НЕВПИННО ВСТРОМЛЯЄТЬСЯ В МОРЕ

Там, де тризуб Дунаю невпинно встромляється в море,

П'є гарячу настоянку сонце з криниці небес,

Я залишив себе без турбот, хвилювання і горя,

Я залишив тут світ без насильства, жорстокості без.

Він - як зав'язь душі, ось і тягне сюди все сильніше,

В це буяння садів і розважливий спокій полів,

До відкритих сердець - у моєму житті найцінніше,

В це єднання епох і змішання кровей-креслярів.

Може бути, тому я в Буджак повертаюся знову,

Прошу долю усе дарувати йому без жалю,

Вірогідно, тому лише тут вірю кожному слову

І, як все, що уперше, його до нестями люблю.

ИЗМАИЛЬСКАЯ СКАЗКА

В N-ном веке в Измаиле

Дед и Баба жили-были.

Жили-были, вроде бы, в охотку.

Баба то в саду с мотыгой,

То варила мамалыгу,

Дед ловил дунайскую селедку.

Спел ячмень, заря вставала,

Но чего-то не хватало

Бабе в трех привычных измереньях.

То ли Рыбки золотой,

То ли Курочки рябой,

А, быть может, чудного мгновенья.

Ей бы радоваться жизни,

Да мешает нрав капризный,

А еще ведь Внучка подрастает.

Что им Репка в огороде,

Сарафан давай по моде

И на белом пароходе по Дунаю.

И пошел Старик по свету

Помощи искать, совету

У Катигорошка и Жар-птицы.

Хитрый Петер, Фэт-Фрумос*

Лбами бились о вопрос:

Как же сделать явью то, что снится?

А Старухе шепчет Ветер:

«Дед Ягу, наверно, встретил

Или Леший пригласил на пиво...»

Стала Баба бить тревогу,

Сразу бросилась в дорогу

И пропажу отыскала живо.

И стоит зимой и летом

Тот же дом под очеретом,

Где всегда есть и вино, и сало.

В N-ном веке я там был,

Вдоволь ел и в меру пил.

По усам текло и в рот попало.

2003

* Герои украинских, русских, болгарских и молдавских сказок.

НАВАЛА

І знов нескінченна ординська навала:

Здригається, стогне від болю земля.

Диявола посмішка дика, зухвала

Гримить, надсилає «дарунки кремля».

Для Бучі, для міста той Діви Марії,

Яку повсякчасно шанує весь світ.

Ламає безжалісно крила у «Мрії»,

Гвалтує, грабує та знищує рід.

І знов моя ненька квітуча палає,

І матері крики, і сльози дитя,

І мін на полях сумнозвісні врожаї,

І батьківська кров за майбутнє життя.

І рай на землі обертається пеклом,

І вдень завивання сирен, і вночі.

В підвалах, метро, бомбосховищах смеркло

І присмак калюжі у роті гірчить.

І знов Україна, як брама Європи,

Рятує чужих дідусів та бабусь.

Прийде Одіссей, оживе Пенелопа…

Я вірю, відродиться Київська Русь.

28 червня 2022

ЖИТТЯ НА ЗЛАМІ

Нам випало жити на зламі століть,

Де іноді чути, як скеля тремтить

Від вітру щоденних, вражаючих змін:

Він тих, хто прозрів, піднімає з колін.

Нам випало жити на зламі епох,

Де кожен собі і володар, і бог,

А хто був рабом та супутником смут,

Отримав можливість звільнитись від пут.

Нам випало жити на зламі світів,

Де зло та добро бачать з різних кутів,

Де злам по кордонах, в ділах та словах,

В серцях розфарбованих та головах.

Нам випало жити на зламі життя

За мить до «прильоту», за крок в небуття,

Де в кожного кроку є спроба одна,

Де в кожної миті найвища ціна.

2022

КОЛИ ПРАВДА ЗА НАМИ

Відомо: де тонко, там рветься ланцюг.

Нарешті дізнались: хто ворог, хто друг,

Хто потайки точить сокиру на нас,

Хто ділиться з нами останнім в цей час.

Хто здатен в окопах сирих на дива,

Хто з нами «Червону калину» співа,

А хто, скаженіючи, бреше, як пес,

Для кого пожежа чиясь – лиш процес.

І плавляться мізки, холонуть серця,

Безглуздю вандалів не видно кінця.

Чорніють поля від орди сарани

І збільшує оберти потяг війни.

Але до Свободи не стримати рух,

Незламний – в боях загартований дух.

І кожен наш воїн став вартий сімох,

Бо правда за нами, бо з нами сам Бог.

2022, 2023

ДЖЕРЕЛА ЖИТТЯ

(Гімн Ізмаїлу)

Хтось нам каже: "Життя починалось зі Сходу Близького",

Хтось знаходить в Америці витоки роду людського,

Інші - там, де в обіймах зірок мирно сплять Гімалаї,

Починається ж все в Україні, на Нижнім Дунаї.

Хвилі пам'яті, начебто хвилі ріки, наче диво,

Омивають все те, що так дорого, близько, важливо,

Воскресають знайомі обличчя, фортечні події,

По кварталах дитинства пройтися дарують надію.

Ізмаїл - заспіває протяжний гудок теплоходу,

Ізмаїл - йому вторять Собору Покровського сходи,

Ізмаїл - листя саду вальсує під тиші малюнок,

Ізмаїл, ти душі моїй крила і серцю дарунок.

На буджацьких базарах не складно блукати у мовах,

Що пурхають собі, мов птахи, у природніх умовах.

Ось молдовська злітає повільно, а там гагаузька

І покличуть кудись українська, болгарська і руська.

Хто, хоч раз, Придунав'є відвідав, той знає напевно,

Що побачив і Плавні, і степ золотий не даремно.

Той, хто спробував напій богів - Бесарабії вина,

Для того по коліна моря та підвладні вершини.

Ізмаїл - заспіває протяжний гудок теплоходу,

Ізмаїл - йому вторять Собору Покровського сходи,

Ізмаїл - листя саду вальсує під тиші малюнок,

Ізмаїл, ти душі моїй крила і серцю дарунок.

1992, 2023