«Заповідними стежками»

   Віртуальна екскурсія «Заповідними стежками Дунайського  біосферного заповідника» - допоможе ближче познайомитися з мальовничими місцями і мешканцями заповідника. У кожного з'явиться чудова нагода обійти всі місця всього за кілька хвилин і відчути себе як на справжній прогулянці, вдивитись у неймовірну гру фарб живої природи.

    Заповідна справа є стрижнем охорони природи та важливим

напрямом діяльності сучасної демократичної держави.

    Відсоток заповідних територій відбиває ступінь цивілізованості

держави. Держава несе перед міжнародним співтовариством

моральну, правову та політичну відповідальність за збереження та

недоторканність територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

     Заповідник - це виділені державою території та акваторії,

межах яких охороняються природні об'єкти, що становлять

особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну

цінність: типові або рідкісні ландшафти, еталонні ділянки

природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання

рослин та тварин з характерним генофондом тощо.

    Україна – країна з багатовіковою історією та багатошаровою культурою. Вона славиться своїми цікавими природними видами. Цей мальовничий куточок Європи багатий на неймовірну красу і природну різноманітність національних парків і заповідників. Вони буквально зачаровують своєю мальовничістю та унікальністю.

    Українські національні парки та заповідники – це справжні природні чудеса, які містять неповторні екосистеми, рідкісні види рослин та тварин, а також захоплюючі ландшафти. Вони є оазами природи, де люди можуть насолоджуватися тишею та гармонією з навколишнім середовищем.

     11 січня відзначається Міжнародний день заповідників та національних парків.

Юрій Якіменко

 Автобіографія Юрія Якіменко

                Народився в місті Ізмаїлі Одеської області в 1969 році. Випускник ЗОШ № 6. Вступив до Київського політехнічного інституту. Через рік був призваний до лав СА. Демобілізувавшись, одружився на кременчужанці, з якою переписувався, познайомившись через газету «Комсомольська Правда». Перейшов на заочне навчання, привіз дружину в Ізмаїл, де в морському торговому порту з тієї пори і працюю. У 1994 р. закінчив інститут за спеціальністю інженер -механік. Виховую доньку та сина. Живу в недобудованому власному будинку з городом на околиці Ізмаїла.

                Пробудження інтересу до літератури і творчості відчув рано. У десятирічному віці спільно з молодшим братом випускав домашню стінгазету . Відсилав перші вірші в дитячі журнали, отримував негативні відповіді і по-дитячому швидко до цього збайдужів, захопившись філателією і нумізматикою . Займався бігом на спринтерські дистанції. Перечитав всього доступного в ті роки Жюля Верна. З великою любов'ю перечитував поетичні казки Пушкіна. Однак до шкільної літературної програмі ставився прохолодно: не розумів Достоєвського, насилу подужав «Війну і мир» Толстого. У 9-10 класах випробував перші нерозділені почуття до новенької однокласниці. Писав для неї наслідувальні вірші. Брав уроки класичної гри на гітарі шестиструнної. Після одруження закинув все, крім читання книг. Вірші писав епізодично, складав їх незакінченими в стіл. Навчаючись на останніх курсах інституту, несподівано для себе виявив здібності в курсі філософії, був запрошений на філософський факультет для подальшого навчання, але відмовився переходити з механічного. В останні роки відчув тягу до психологічної літературі. Перечитав все, що зміг знайти з Достоєвського і деякі дослідження його творчості. Захопився поезією Б.Окуджави, І. Бродського, В.Висоцького. У 2003р. зважився показати свої вірші в редакції газети «Собеседник Ізмаїла». Спочатку був зустрінутий стримано, але вірші залишили для доопрацювання. Отримав першу професійну критичну рецензію. Терпляче працював над кожним словом, ходив до редакції, як на службу, і через три місяці був нагороджений першою публікацією. Епізодично друкувався в місцевих газетах. Незабаром був запрошений головою Ізмаїльського літературного об'єднання Оксаною Картельян до участі в альманасі «Літературний Ізмаїл», який вийшов у світ в 2004 р. А з 2005 р. став брати участь у всеукраїнському літературному альманасі «Від серця до серця» і в міжнародному альманасі «Провінція» (Запоріжжя).

Оксана Картельян

 Творчість Оксани Картельян

                Оксана Картельян належить до тих поетів, чиї вірші зароджуються зі сплаву чуттєвого сприйняття світу і життєвої мудрості, яка якимось незбагненним чином втілюється в глибинній філософії буття. Вже перші своєю збіркою «Оголена душа» вона увійшла в літературний світ нашого краю, як входять до нього тільки дуже талановиті, і в таланті своєму самодостатні, люди, що зуміли сформувати і виплекати в собі Особистості, - зі своїми особливими світоглядом і поглядами, своїм особливим осягненням любові, вірності і самотності...

Ни жалеть, ни желать не хочется,

Затворю поплотнее дверь.

В мягком коконе одиночества

Отдохну от былых потерь.

От обид заслонюсь молчанием

И улыбкой — от фраз пустых,

Буду тешиться ожиданием,

Строить в будущее мосты.

Сколько можно от боли корчиться,

Сколько может душа скорбеть?..

Лучше холить свое одиночество,

Чем от прошлого сатанеть.

                У своїх творах Оксана ніколи не впивається претензійною рефлексією, душевними надривами і примарною винятковістю. Так, вона вміє пізнавати себе, свої почуття, своє єство; вона вміє говорити... з собою, але говорити так, щоб бути зрозумілою своїм читачем, щоб він сприйняв її вірші, не як завуальовані під потік свідомості, чим так безбожно грішать багато початківців літераторів, а як осягнення життєвих реалій, як сповідь людини, що чимало в цьому житті пізнала і осмислила.

                Коли читаєш вірші Оксани, неминуче ловиш себе на тому, що простота і ясність її складу виходять не від невміння передавати свої думки за допомогою ускладнених поетичних образів і метафоричного світовідображення, а від того, що вона дуже тонко і, я б сказав, відповідально відчуває свого читача, по- філософськи глибино подаючи те, про що прагне йому повідати. При цьому в багатьох творах чітко проглядається відмінна риса її поетичного мислення - вміння відтворити іронічне сприйняття найскладніших життєвих ситуацій. І саме ця самоіронія допомагає їй вижити і в реальному, і в віртуально - літературному світах. Цілком очевидно, що у Оксани Картельян природжене почуття Слова, поетичного розміру і ритму. Мені доводилося знати безліч людей, які створили сотні віршів, видали по вісім - десять збірок, але все одно твори їх потребують дуже ретельного редагування, оскільки печатка майстра і майстерності на них так і не лягла. Так що в цьому сенсі Оксана являє собою той щасливий випадок, коли книжкове пізнання теорії вірша у неї, «технаря» за освітою, лягає на благодатний грунт природженої літературної майстерності. А це завжди «від Бога», це, як у справжнього музиканта слух: або він є, або його немає і вже ніколи не буде.

                І ще ... Оксана Картельян - з середовища тих інтелігентів, які самим фактом свого існування створюють навколо себе ауру інтелігентності, творчої та інтелектуальної височини. Саме тому їй вдається згуртовувати навколо себе літераторів, складових і Ізмаїльську районну організацію Аркадійської літературного клубу, і Ізмаїльське літературне об'єднання ім. М. Василюка. Вона активно реалізує себе в журналістиці і настільки ж активно виставляє свої вірші на суд читача в альманахах, колективних збірниках та в обласній періодиці. Під її літературної редакцією і з її передмовою в 2004 році з'явився солідний колективний збірник «Ізмаїл літературний» і не тільки.

                У творчих колах давно вкоренилося абсолютно справедлива думка про те, що найскладніше для поета - пройти випробування другого збірником. Виходять з того, що першу книжку поета критики і читач завжди сприймають з певною часткою якщо не поблажливості, то вже принаймні розуміння того, що перед ними - перші літературні досліди, проба пера; що починаючому поету, як і журавлю - перволітків , потрібно дати можливість « стати на крило» . А от другий збірник - це вже щось між діагнозом і вироком, з якого відразу видно: відбувся поет чи все ж таки не відбувся. Так от, своїм другим збірником, образно і точно названим «Філософія розлуки», Оксана Картельян приходить до нас зрілої поетесою, яка знає ціну поетичному Слову і ціну пізнання тієї, істинної, філософії буття, якої, власне, і пройняті її талановиті вірші.

Богдан Сушинський,

академік, віце-президент Української Асоціації письменників, член Національної Спілки письменників України, президент Аркадійської літературного клубу (м. Одеса)

Марина Копаной

Марина Копаной про себе

                Народилася 2 червня 1963 року в славному місті Одесі. І, як справжня одеситка, наділена багатьма талантами: почуттям гумору, веселим і товариською вдачею, поетичною душею, музичної натурою. Після десятирічки закінчила з відзнакою медучилище № 1. Вийшла заміж, виїхала до м. Рені, де прожила довгі роки. Самий значущий успіх в житті - чудові діти: син і дочка. Вони - моя опора у важкі хвилини, радість і втіха.

                Поезія для мене - не просто захоплення, це стан душі. Я не можу не писати, як не можу не дихати.

                Участь у різних фестивалях і конкурсах для мене - можливість оцінити себе, рівняючись на кращих: радуючись чужим успіхам, шукати нові шляхи до досконалості.

                Лауреат III ступеня I обласного фестивалю поезії «Осінь у Бірзулі», лауреат II ступеня III обласного фестивалю афганської та військово-патріотичної пісні «У XXI століття - без війн», лауреат обласного фестивалю-конкурсу «Таланти твої, Україно!» 2001г., переможець обласного туру II Всеукраїнського огляду народної творчості в 2001 році. Учасник I Всеукраїнського фестивалю-конкурсу військово-патріотичної пісні «Афганістан звучить в моїй душі» - 2007 рік.

                Найбільш значуща оцінка моєї творчої діяльності - це «подяка» від Ренійської райдержадміністрації літературному клубу «Джерела» при Ренійському районному центрі соціальних служб для молоді, і особисто мені як його голові, «... за активну участь у громадському житті району, пропаганду українського та інших національних мов, внесок у патріотичне виховання підростаючого покоління». І як перша сходинка на шляху до досконалості, що пробився крізь асфальт байдужості крихкий паросток - збірка віршів « Джерела», який об'єднав не професійних поетів, а тих, у чиїх душах живе почуття прекрасного і любов до рідного краю. Я рада, що була його ініціатором і упорядником. Намагаюся завжди пам'ятати, що світ - дзеркало, тому дивлюся в нього з посмішкою. Мрію і впроваджую свої мрії в життя.

Сергій Льовін

                «Сергій Льовін. Народився 09. 11. 1955 р. у м. Ізмаїл. Входження в літературно-мистецьке життя поета-барда Сергія Льовіна може видатись, на перший погляд, дещо незвичним. Професійно словесністю ніколи не займався, філологічної освіти не здобував. Проте ще з дитинства захоплювався малюванням, складанням віршів, грою на музичних інструментах (акордеоні, гітарі, балалайці).

                У 1980 закінчив із відзнакою Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище. Під час навчання виступав у складі ВІА «Балада» (соло-гітара). Потім були роки служби та навчання у військах, Національній академії оборони України.

                Кадровий військовий, полковник, вірний усе життя армійській службі, він, водночас, ніколи не полишав поезії та музики. Автор трьох поетичних збірок віршів і пісень: «Зажечь рассвет» (Одеса, 2001), «Найти себя» (Київ, 2012), «Життя на зламі» (Київ, 2023). (Друга та третя збірка – українською та російською мовами).

                Проблемно-тематичний спектр творчості Льовіна назагал різноплановий: багатогранність світу, філософські роздуми про вічні проблеми (добро/зло, честь/безчестя, мужність/зрада), армійське буття, сокровенні почуття й переживання. В його ліричних одкровеннях рельєфно прочитуються фольклорно-літературні асоціації. Значний пласт творчого доробку митця присвячено рідним пракореням (Ізмаїлу, Дунаю) та спогадам про дорогі серцю краєвиди. Очевидним є й широкий діапазон тональностей – від романтично піднесеного пафосу, що інколи межує з одописанням, і до позірної заангажованості тривіальними речами та укоріненням у насущну буденність, подекуди із гумористично-жартівливими вкрапленнями. Проте переважно поет виявляє граничну щирість душі, відкритість до світу, до відвертого діалогу з читачем. Тому й закономірним є глибокий ліризм його рефлексій та одкровень, що визначає стильову домінанту творчої манери. Наскрізний імпульс настроєвості віршів повсякчас підсилюється органічним відчуттям ритму, мелодики вислову.

                В особі Льовіна щасливо поєднався хист проникливого лірика й талановитого музиканта. Більшість його текстів покладено на музику самим поетом. Він є учасником, лауреатом та членом журі багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів поезії та авторської пісні. В його доробку чотири студійні («Миражи», «По струне – к сердцу», «Позвольте на Вас наглядеться», «Жизни истоки») і чотири нестудійні альбоми («Наш путь», «Дорисуй лето», «За рюмкой чая», «Ожидание перемен»). На пісні поета знято фільми, відеокліпи, записано теле- і радіопередачі на студіях Києва, Одеси та Ізмаїла («УТ-1», «Гравіс», ЦТРС Міністерства оборони України, «МОРСКОЙ РЕГИОН», студія «БРАВО», Ізмаїльське ТБ, «Українське радіо»). Вірші Сергія Льовіна перекладено українською та французькою мовами, видавалися у багатьох газетах, журналах та поетичних збірках...».

                Із невиданої через повномасштабну війну Росії проти України антології «Трезуб Дуная» російськомовних поетів Придунав’я, серія «Поезія Буджака» (випуск 4)